Їхні імена не можна забути
22 січня 2014 року Україна назавжди втратила сміливих людей, які не боялися йти попереду. Юрій Вербицький, Сергій Нігоян, Михайло Жизневський — першими віддали життя за свободу, ставши щитом для всіх нас. Того ж дня смертельно поранили Романа Сеника й Олександра Бадеру.
Кожен із них мав мрії. Хотів жити, сміятися, любити. Але замість цього вони вибрали інше — боротися за Україну. Юрій — науковець. Сергій — поет і митець. Михайло — романтик із великим серцем. У кожного була своя історія, і всі вони залишили за собою більше, ніж просто спогади. Вони стали символами незламності.
Ця боротьба не була легкою. Їх убили за ідею — за право жити у вільній країні.
Чому це важливо?
Бо свобода — це не щось, що дається просто так. Це вибір. Щоденний вибір сміливців. Вони вірять у майбутнє. І сьогодні наш обов’язок продовжувати їхню справу: говорити, пам’ятати, діяти.
Юрій, Сергій, Михайло, Роман, Олександр.
Це не просто імена. Це люди, чиє життя варте нашої пам’яті й вдячності.
Ми пам’ятаємо. Ми не забудемо.
